За статистикою ВООЗ, у третьому тисячолітті від суїцидів гине більше людей, ніж через всі війни та насильницькі вбивства разом взяті. Всесвітній день запобігання суїциду – 10 вересня, за задумом представників Міжнародної асоціації по запобіганню самогубствам, покликаний привернути увагу влади й громадськості до цієї проблеми.

За оцінками експертів 1 самогубство стається кожні 40 секунд або 3000 самогубств щодня, або один мільйон чоловік на рік помирає в результаті суїциду. В середньому на кожне самогубство припадає 20 невдалих спроб самогубства, приблизно одне кожні три секунди. Самогубство є найбільш поширеною причиною смерті серед людей у віці 15-24 рокiв. Це 13-та ведуча причина смерті в усьому світі. За даними ВООЗ, самогубство припадає майже на половину всіх випадків насильницької смерті у світі. Число людей, які вмирають у результаті самогубства, як очікується, досягне 1,5 млн. на рік до 2020 року.

Серед молодих людей у ​​віці 15-29 самогубство – друга за значимістю причина смерті після ДТП. 

Психічні розлади є причиною скоєння суїцидів у 90% випадків. Симптоми таких розладів можуть бути досить різноманітні.

Як зрозуміти, що дитині не загрожує суїцид або інші наслідки психічного розладу?

1. Варто звертати увагу на психічний стан дитини до того як заходить мова про суїцид. Фахівці звертають увагу, що діти та підлітки можуть інакше, ніж дорослі переживати емоційні проблеми: не так тривало і яскраво виражено як дорослі, не вміють зрозуміло висловитися, що потребують допомоги, іноді, майже непомітно, що дитина страждає. Важливо розуміти, що не завдання дорослих витіснити з життя дитини неприємні почуття чи будь-які згадки про них. Завдання дорослих навчити дитину давати їм ради: поговорити про те, що турбує; зрозуміти, в чому причина; навчити власним прикладом або разом переживати біль чи тривогу, а не ігнорувати неприємні почуття.

2. Однозначно щось негаразд з дитиною, якщо дитина має знижений настрій, роздратована – і це все заважає її життю (навчанню, стосункам тощо); дитина втікає з дому або бреше/ щось приховує; дитина цікавиться або практикує порізи, видирання волосся тощо; забагато має конфліктів у соціумі, які доходять до бійок чи шкоди оточенню чи самій дитині; забагато плаче/стривожена чи дуже зацікавлена темами смерті; у історії сім’ї хтось скоював спроби суїциду (дитина може не знати про це, але емоційно реагувати подібно до того родича); часто хворіє – відомо, що емоційний стан людини впливає на її імунітет.

3. Варто серйозно ставитися до погроз дитини суїцидом. Це добре і у випадку, якщо дитина серйозно про це не думає – можна заспокоїтися, і у випадку, коли думає – так ви зможете їй допомогти.

Чого не треба боятися?

1. Питати дитину, що з нею відбувається і намагатися вислухати її та розібратися, в чому річ: що сталося і засмутило та що можна було би вдіяти. Не варто обов’язково нав’язувати своє бачення вирішення проблеми – цінним є спробувати обговорити різні варіанти, щоб дитина сама усвідомила, що краще для неї з огляду на наслідки.

2. Говорити з дитиною про смерть відповідно до її віку: дитина молодшого віку не буде сприймати смерть як щось реальне, підліток навпаки буде намагатися зрозуміти що ж це таке. Самогубство – є насильницьким видом смерті, отже навряд чи хтось, хто добре чи з добрим почуттям гумору ставиться до себе, буде скоювати його.

Обережно.

Важливо врахувати обставини цікавості дитини до цієї теми: тяжке захворювання когось із родини, смерть когось із кола спілкування чи прагнення зрозуміти сенс життя. Іноді підлітків може цікавити смерть як явище переходу із одного стану у інший або як іноді єдиний вибір, який у них є. Тут важливо дати можливість дитині обговорити тему, зрозуміти, який сенс вона в це вкладає. Якщо дитина має досить повне уявлення про світ і стосунки, навряд чи тема смерті може її привабити насправді. Коли ж цієї теми забагато і складно з нею справитися; ви заплуталися і не розумієте, що відбувається; вас лякає те, як дитина про це говорить – варто звернутися за допомогою чим раніше, тим краще. Залежно від ситуації, що виникла, спеціаліст зорієнтує вас як краще вибудувати систему допомоги для дитини та кого залучити додатково.

Навіть невеликі кроки назустріч вирішенню проблеми – мають сенс.