Гаджети присутні у житті дітей у різних сім’ях по різному. Це може бути телевізор на фоні, весь час ввімкнений комп’ютер, мультики на планшеті або ігри на телефоні. Не завжди можна чітко визначити скільки можна користуватися ними, а скільки – ні. Іноді, зайняти дитину мультиком, це спасіння, а іноді за мультфільмами губляться переживання суті справжніх стосунків. Тоді постає питання, чи не є ті переживання надто тяжкими, що їх потрібно так «ховати»?

Від народження емоційний розвиток дитини залежить від турботи та любові матері. Людська психіка розвивається, спираючись на психіку матері, яка їй у цьому допомагає. А вони у свою чергу, від того наскільки мама має ресурси зберігати власну рівновагу. Дбаючи про немовля мама формує зв'язок / стосунок, ціннішого за який немає нічого у світі. Якщо у цьому стосунку мама переважно у змозі чутливо реагувати на сигнали: звуки, рухи, погляд, поведінку дитини, це робить стосунки міцнішими.

Достатньо добрі стосунки мами з дитиною нівелюють цінність і цікавість дитини до гаджетів, не дають їм підмінити справжні стосунки. Тобто дитина буде цікавитися гаджетами як сучасними приладами, але їм не буде «приписуватися» роль близької особи. Перевагу справжнього стосунку не потрібно показувати, її потрібно відчути. У разі, якщо це можливо, ризики розвитку так званої «комп’ютерної залежності» та супутніх розладів теж в рази стануть нижчими.

Якщо дитина багато часу комунікує з неживим об’єктом, то психіка розвивається аналогічно тому, як цей він працює. Наприклад, телевізор розмовляє, але не чує, телефон виконує шаблонні функції, при цьому не потрібно говорити, потрібно натискати кнопки (такий вид невербальної комунікації) і він нічого не відчуває. Герої мультфільмів говорять тими самими діалогами при повторному перегляді. Стрічка соціальних мереж не показує причинно наслідкових зв’язків, просто майорить яскравими картинками. Така комунікація емоційно бідна та поверхнева, тут не має місця спонтанності, чуйності – вона відбувається у пласкому вимірі та відірвана від реальності, тобто не співвідноситься із розумінням і відчуттями власного життя.

У випадку, якщо мамі з дитиною вдається встановити міцний зв'язок, збудований на розумінні свої потреб та потреб дитини, то з часом він стає найкращим фундаментом для стабільно гармонійно розвиненої психіки дитини. Ключова роль все ж таки полягає у здатності мами розуміти і задовольняти емоційні потреби дитини незалежно від віку (задоволення решти потреб все ж таки залежить від віку). Тобто важлива не лише кількість часу поряд з дитиною, а здатність мами розуміти себе і дитину.

Іноді з різних причин мама може бути збитою з пантелику або заплутатися у стосунках з дитиною. Адже після народження дитини мама одночасно повертається у власному психічному розвитку до віку немовляти, щоб розуміти свою дитину, і, одночасно, перебуває у своєму. В цьому також можуть грати роль тяжкі події в житті сім’ї чи ззовні.

Тоді в нагоді стає психотерапевтична допомога. Вона допомагає повернутися до себе мамі і психічно стати сильною, щоб почути свою дитину. За психотерапевтичною допомогою можна звертатися у будь-якому віці, вона допомагає людині знайти шлях до себе та до інших, тобто реалізуватися як особистість.

Примітка. Під мамою тут ми розуміємо близьку особу, яка виконує роль мами і не є обов’язково родичем.  

https://cutt.ly/RfFLIeC